Методика ознайомлення з природою
Яришева " Методика ознайомлення дітей з природою"
Екологічне виховання
 Природа – могутнє джерело пізнання , яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Дошкільний вік характеризується підвищеною допитливістю в різних сферах, але особливий інтерес діти проявляють до природи. Тому екологічне виховання в дитячому садку займає важливе місце в розвитку пізнання навколишнього світу, виробленні гуманного ставлення до всього живого і формуванні усвідомленого поведінки у природному середовищі. Метою екологічного виховання є:
Актуальність екологічного виховання Формування гуманного ставлення до природи – основне завдання екологічного виховання, яка реалізується шляхом розвитку в дітях співчуття, співпереживання і співчуття до всіх живих істот на планеті. Людина – частина природи, але найчастіше саме він робить згубний вплив на навколишній світ. Формування активної позиції «захисника і друга» світу природи є основою у вихованні екологічної культури дошкільників. Діти особливо вразливі і чуйні, тому активно включаються у всі заходи щодо захисту тих, хто цього потребує. Важливо показати дітям, що люди займають більш сильну позицію по відношенню до світу природи (наприклад, рослини зів'януть без поливу, птиці взимку загинуть від холоду без годівлі). Тому нам слід спрямувати всі зусилля на те, щоб усе живе на землі розвивалося і приносило радість (наприклад, ранковий спів птахів під вікном буде приємно тим, хто їх годував взимку, а квітучий квітка на вікні порадує тих, хто його поливав). Отримані знання про навколишній світ повинні підкріплюватися практичною діяльністю та наочними прикладами для того, щоб діти бачили позитивний результат своєї діяльності і мали бажання удосконалювати свої досягнення.  Форми і методи екологічного виховання Велике значення в екологічному вихованні особистості займають екскурсії, завдяки яким діти знайомляться з різноманіттям природного світу і спостерігають за явищами природи. Екскурсії також важливі для накопичення знань про особливості природи рідного краю та орієнтування на місцевості: вміння знаходити взаємозв'язки в природі, спостерігати народні прикмети, пророкувати наслідки діяльності людини, як сприятливою, так і негативною. Під час екскурсії діти вчаться взаємодіяти з навколишнім світом. Для цього вихователь приділяє особливу увагу тому факту, що людина – лише гість у світі природи, і тому повинен слідувати заповідям: дотримуватися тиші, бути терплячим і уважним. Роль казки у вихованні дошкільнят важко переоцінити, а екологічні казки цікаві, насамперед, новизною сюжету і введенням незвичайних персонажів. Завдяки казкам дітям у доступній формі можна розповісти про складні явища в природі, про відносини природи і людини і важливості людської праці. Особливе місце займають казки, придумані самими дітьми. Одним з основних видів навчання дошкільнят є дидактичні ігри з екологічного виховання. Завдяки грі дитина вчиться виділяти ознаки явищ і предметів, порівнювати їх і класифікувати. Діти засвоюють нову інформацію про природному світі, розвиваючи пам'ять і сприйняття, міркують про життя тварин і рослин, розвиваючи мислення і мова. Дидактичні ігри сприяють застосуванню отриманих знань для спільних ігор, удосконалюючи в дітях навички комунікації.
 Виховання екологічної культури дітей дошкільного віку Сучасні концепції дошкільного виховання орієнтують практиків на формування особистості як одне з першочергових завдань навчально-виховної роботи з дошкільнятами. Важливою ознакою розвиненої особистості дитини є активність, котра проявляється у різних сферах: ігровій, трудовій діяльності, пізнанні навколишнього, взаєминах з дорослими та однолітками. Це робить особливо актуальним пошук таких педагогічних технологій, в основі яких лежало б забезпечення активної позиції вихованців, надання їм ініціативи у найрізноманітніших видах діяльності. Відповідно до Базового компоненту дошкільної освіти до кінця дошкільного віку у дитини має бути сформований природодоцільний світогляд, в основі якого – усвідомлення дитиною себе як частки природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї та внаслідок її дій у довкіллі. Важливий і актуальний для сьогодення є такий напрямок роботи як екологічне виховання. Головний напрям, який може забезпечити успішне розв’язання завдань екологічного виховання дошкільнят є розвиток пізнавальної активності дітей у процесі ознайомлення їх з природою. В центрі уваги педагогів має бути не просто повідомлення дітям окремих фактів та узагальнень, а їх оцінка, спрямована на усвідомлення екологічної цінності природи, її єдності з людиною. Саме це дозволить формувати у них не тільки екологічне мислення (тобто вміння розмірковувати з приводу даної теми), але і, що важливіше, вірну поведінку, правильну діяльність. Головною метою екологічного виховання є закладання основ для розвитку у кожного екологічної культури особистості, без формування якої не можна розраховувати на подолання тієї глибокої еколого-економічної кризи, в якій перебуває Україна. Вирішуючи це завдання, сучасна дошкільна педагогіка знаходиться перед проблемою змісту та вікової специфіки того образу досконалого навколишнього світу, котрий здатна осягнути (сприйняти і осмислити) дитина дошкільного віку Цей образ у філософії отримав назву соціально-економічного ідеалу, зміст якого має яскраво виражену вікову специфіку. Формування його вже в дошкільному віці базується на засвоєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема основ екології (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі тощо). У дошкільному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам – естетичній та моральній. Естетична складова ідеалу постає як формування у дошкільників образу досконалої (з позицій «прекрасне – потворне») природи, виховання естетичного емоційно-позитивного ставлення до неї. У моральному компоненті відображається усвідомлення моральної цінності самої природи та уявлення про моральне ставлення людини до неї. Ці два компоненти є нерозривні між собою. Крім змісту, вікову специфіку має також і форма подання дітям соціально-економічного ідеалу. Це має бути форма, котра забезпечувала б єдність естетичного та етичного у ставленні до природи, образність та дієвість даного ідеалу, що має відповідати притаманному дошкільнятам наочно-образному та наочно-дійовому мисленню. Врахування всього вищесказаного обов’язкове при визначенні як основних завдань екологічного виховання дітей дошкільного віку, так і конкретного змісту, форм та методів роботи з ними. Основними завданнями екологічного виховання дітей дошкільного віку є: Засвоєння дітьми провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до дії її законів. Стосовно дошкільного віку – це засвоєння систем знань про живу та неживу природу, які відображають основну залежність у природі – залежність організмів від умов існування. Розкриття дітям різнобічної цінності природи, як джерела матеріальних і духовних сил суспільства. У дошкільному віці – це засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність та доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у дітей виникає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, що можна було б безболісно знищити. Оволодіння малюками прикладними значеннями, практичними вміннями та навичками раціонального природокористування (знання найпростіших правил поведінки у природі, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу). Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишнього природного середовища (догляд за живими об’єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність (засвоєння способів збереження чистоти повітря, водойм, ґрунту, економне використання природних ресурсів і ін. ). Для оцінки ефективності проведеної роботи вихователі орієнтуються на ряд критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культури Це критерії: – прояв позитивних емоційних реакцій на об’єкти та явища природи; – прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі; – наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність; – знання основних правил природокористування, розуміння їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тварин від винищення, не можна брати живих істот з місць їхнього існування, дбайливо ставитись до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти, обережно поводитись у природі, щоб не приносити їй шкоди тощо); – стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність відповідних навичок та вмінь; – оволодіння конкретними способами поведінки під час прогулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу згідно з засвоєними правилами. 
 єдиний шлях Серед важливих проблем сучасності, що турбують людство, особливо виділяються екологічні. Увесь світ зіткнувся з глобальною екологічною кризою. Ця проблема потребує негайного вирішення. Тому серед багатьох напрямів навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку екологічна освіта набуває дедалі більшої актуальності. Основою формування свідомого ставлення до природи є знання про неї, усвідомлення себе активним суб’єктом природи, суб’єктом світу, у якому живе дитина. Актуальною в наш час є проблема формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільників. Одним із шляхів формування екологічної культури дітей дошкільного віку є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О.Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання дітей. В.О. Сухомлинський довів, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов’язані з природоохоронною діяльністю. Великий педагог вважав, що самих екологічних знань з охорони навколишнього середовища, якщо вони не втілюються на практиці, недостатньо. Важливо, щоб вихованці брали участь у збереженні і збагаченні природи рідного краю, тільки у цьому разі у них сформуються необхідні уміння і навички, розвинеться відповідальне, бережне ставлення до навколишнього середовища. Впровадження ідей екологічного виховання В.О.Сухомлинського у практику сучасної дошкільної освіти є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Це переконливо доводять сучасні дослідники педагогічної майстерності В.О.Сухомлинського. Вивчаючи спадщину екологічного виховання В.О.Сухомлинського, науковці О.Савченко, А.Степанюк , Н.Лисенко, Н.Глухова, В.Фокіна прийшли до висновку, що метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у вихованців міцних екологічних знань, розуміння та органічного взаємозв’язку і єдності людини з навколишнім середовищем як єдиної гармонії, виховання особливої відповідальності за стан навколишнього середовища. І тільки з дитячих років, коли маленькі душі як губка, втягують у себе знання, слід прищеплювати і виховувати в дітях екологічно чистий світогляд. Відтак, необхідність використання педагогічної творчої спадщини В.О.Сухомлинського з метою удосконалення процесу екологічного виховання дітей у дошкільному закладі зумовила вибір теми досвіду «Використання спадщини В.О.Сухомлинського у формуванні екологічної свідомості дітей дошкільного віку». Екологічне виховання є складовою частиною всебічного і гармонійного розвитку особистості. Я хочу спрямовати свою діяльність на те, щоб виховати в кожної дитини почуття особистої відповідальності за все живе на Землі. Дитина приходить у дитячий садок. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Своїм завданням вбачаю те, щоб сформувати мислення та екологічну культуру кожної дитини, навчити молоде покоління жити за законами природи. Дитячий садок відкриває для цього неабиякі можливості, бо саме тут, в цьому віці, у дітей закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для формування екологічної свідомості. Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття, як стійкі емоційні стани, можуть перейти у якість особистості, тобто у характерну стійку реакцію на об'єкти і явища дійсності. Тому, формуючи у дошкільнят екологічну свідомість, як ставлення до довкілля, вкрай важливо виробити у них таке емоційно-вольове сприймання природи, яке б вело їх по шляху становлення переконань у подальші вікові періоди. Становлення екологічної свідомості - складний і тривалий процес. Оскільки екологічна свідомість є психологічним явищем, яке, маючи відповідне спрямування, проходить крізь розум і волю дитини й опосередковується ними, вона відбиває ставлення дитини до свого буття, до природного середовища, до знань про нього. Вважаю, що екологічна свідомість як компонент інтелектуальної діяльності, визначає зміст поведінки особистості, і тому так важливо починати формувати її з дошкільного віку. І найкращим помічником у цьому стає сама природа. У виховній системі В.О.Сухомлинського, яка базується на ідеї «гармонії педагогічних впливів», можна визначити «точки опори». Це-Природа, Праця, Співпереживання, Творчість, Слово, Краса. У творах видатного педагога природа визначається як провідний фактор виховання. Він писав: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа не тільки об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя». На мою думку, природа сама собою не виховує. Дитина стає розумною, моральною, прекрасною, доброю і непримиримою до зла за умови активної взаємодії з природою. Для повноцінного розвитку потрібне живе спілкування з природою. Тому більшість занять бажано проводить на свіжому повітрі. В.О.Сухомлинський писав: «...спостереження мають осмислюватися і запам'ятовуватися. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, і природа постійно живили свідомість дітей яскравими барвами, картинками. Ми йшли в природу вчитися, думати, спостерігати». Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога,потрібно брати дітей за руку і вести їх спостерігати, думати, мислити, закохуватися в рідне довкілля. Спостереження пов'язувати з працею (в кожному куточку вчить залишати серця частинку). «Діти не тільки спостерігають, думають. Вони шукають відповіді серед природи на численні дитячі «чому ?». Такі заняття залишать у кожної дитини іскру любові до природи. Під час спостережень влучно використовувати оповідання В.О.Сухомлинського, які допоможуть зачепити струни душі кожної дитини («Що найтяжче журавлям?», «Як Марійка поливала дерева», «Зайчик і Горобина»). Сутність екологічного виховання вбачаю у систематичному, терплячому впливі на розум дитини з метою, щоб та усвідомила і відчула себе «як частинку природи, здивувалася, навіть була вражена думкою, що людина до того часу сильна й могутня, поки вона вірний син матері - природи, що вміє берегти почуття вдячності за те, що вона живе, поки вона діяльна клітина організму, що називається природою» (Сухомлинський В.О.) .Виходячи з цього, в моїй роботі одним із головних напрямків виступає процес формування у дітей світоглядних переконань: природа - Єдине ціле. «У цьому цілому своя гармонія і постійність, взаємозв'язки і залежності; вона - джерело нашого буття і сама суть нашого буття, вона єдина і нерозривна з нами, з людиною. Кожний з нас - природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи...»(Сухомлинський В.О.). Перед початком екскурсій, походів разом з дітьми треба повторити основні закони природи: (не зривай квітку - вона зів'яне; не лови метелика – він загине; красу слід сприймати серцем; не рви без потреби гриби; не ламай гілки дерев і кущів; не випалюй минулорічну траву; не лишай слідів свого перебування в природі). Треба вчить дітей правилам поведінки в природі, і домагаєтися їх виконання, тому що формування екологічної свідомості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил поведінки, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить їх регулятором поведінки. Для розуміння й усвідомлення правил природокористування вчіть дітей спостерігати в довкіллі, відчувати єдність з ним. Під час споглядання протягом кількох хвилин кожного дня показуйте і називайте окремі ознаки і обов’язково словесно описуйте те, що сприймають діти. Система ціннісних відносин - ядро особистості. Вони можуть виникнути тільки в реальному світі - світі Культури. Людина, як істота соціальна, засвоює норми і правила поведінки, що прийняті в суспільстві, і як істота духовна відкриває для себе людську культуру. Але екологічні знання і розвиток емоційного та ціннісного компонентів не гарантують формування екологічної свідомості. Тому формуйте у дітей екологічну свідомість практично-дійового характеру і вчіть давати справедливу оцінку наслідкам впливу людської діяльності в природному середовищі. Розпочинати роботу над формуванням екологічної свідомості потрібно з дітьми молодшого дошкільного віку. Спостерігаючи за об'єктами природи, треба звертати увагу малят на їх привабливість (метелик, птахи, котик), яскравість (квіти, осіннє листя, захід сонця). Молодші дошкільники дуже чутливі до краси, тому доцільно навчати їх висловлювати свої почуття в малюнках (так як радив В.О.Сухомлинський), замальовувати побачене. З дітьми середньої групи актуальним є милування в природному довкіллі гарним, чарівним, казковим, звертаючи при цьому увагу дошкільнят на незвичне, незрозуміле, утаємничене, те, що лякає. Під час спостережень в природі, дітям можна дати альбомчики і олівці, для того,щоб вони замальовували побачене, а потім дали назви замальовкам, склали твори-мініатюри. Дорослий повинен спонукати вихованців обережно досліджувати, експериментувати, прихильно ставитись до нього, заохочувати доглядати за мешканцями куточка природи, городу, квітника: «...добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу... якщо добрі почуття не виховані у дитинстві, їх ніколи не виховаєш...» (Сухомлинський В.О.). Старших дошкільників потрібно вчити захоплюватися красою природи в різні пори року, радо спілкуватися, милуватися нею, дбати про збереження та орієнтуватися в причинах забруднення оточуючого середовища. Як одну з форм спілкування дітей з природою, доцільно використовувати екологічну казку. Під час складання екологічних казок намагатись навчити дітей висловлювати в словах свої думки, переконання, розуміти стан довкілля і виявляти особисте до нього ставлення. Казка, складена дітьми є результатом проведення клопіткої виховної роботи на ту чи іншу тему, а саме: «Мої друзі-дерева», «Метелик-веселик», «Співучі комахи» та ін. У роботі зі старшими дошкільниками обов’язковим є залучення дітей до практичної діяльності, надання конкретної допомоги середовищу, рослинам, тваринам як на території дошкільного закладу, так і в найближчому природному довкіллі. Дорослий повинен вчить дітей відчувати, що виявлення турботи потребує значних зусиль, терплячості і знань. Отримавши незначні результати, хваліть свої вихованців, радійте разом, милуйтеся довкіллям, приємними змінами, що відбулися. Переживання загального позитивного настрою дає впевненість дітям у своїх силах, підтримує бажання бути готовим допомагати, не нашкодити довкіллю. Проблема формування екологічної свідомості розглядається в ширшому розумінні: не тільки як проблема навколишнього середовища і захист його від забруднення, а як екологія особистості, екологія душі, екологія культури. Тому можливо поєднувати завдання екологічного виховання із завданнями з інших розділів програми під час інтегрованих, комбінованих занять. Задовольнити дитячу допитливість, заохотити малюка до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами і явищами природи допомагає гра. Саме гра сприяє поглибленню емоційних переживань дітей, розширює їх уявлення про світ. Під час прогулянок на свіжому повітрі треба проводить екологічні ігри та цікаві завдання, які об'єднані спільною темою, наприклад, «Ліс, його збереження та охорона». Проведення ігор в природних умовах має складності: діти легко відволікаються, переключають свою увагу на сторонні предмети, інших людей… Щоб цього уникнути, використовуйте наочний матеріал, вдало підібране художнє слово (зокрема, твори В.О.Сухомлинського), ігрові моменти, ігрові дії. Велику роль у формуванні екологічної свідомості має практична дослідницька діяльність в природних умовах. Екологічна освіта, на мою думку, має починатися з об'єктів найближчого оточення, з якими дитина зустрічається у повсякденному житті. Процес навчання буде малоефективним без емоційного сприйняття дерев, птахів, світанків, квітів. Вирішити ці завдання в процесі дослідження допомагає екологічний проект. Він може бути короткотривалим або довготривалим, залежно від масштабу завдань, віку та можливостей дітей. Під час роботи з проектом діти спостерігають, досліджують, малюють, ліплять, граються, слухають музику, знайомляться з літературними творами, складають свої казки та оповідання. Щоб викликати у дошкільнят позитивний емоційний відгук на природне оточення, вдитсадку можна проводить свята та розваги. Зокрема, свято Дня Землі, яке створить масштаб загального бачення планети, її значення для людей та всього живого. Великого значення педагоги повинні приділити розвитку творчої неординарної особистості. З цією метою можна організовувати заняття-драматизації за художніми творами В.О.Сухомлинського, що дасть змогу дітям логічно і послідовно висловлювати свої думки, неординарно мислити, фантазувати. Під час драматизації, використовуючи прийом екологічної емпатії, вчіть своїх дітей співпереживати, співчувати. Велике значення у формуванні екологічної свідомості дошкільників відіграє художнє слово. Так вважав і Василь Олександрович: «слово-це найтонший різець, здатний торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру...» Вихователь повинен широко використовувати художню літературу (вірші, казки, оповідання), народний фольклор (прислів'я, приказки, повір'я, прикмети, легенди), твори самого Василя Олександровича: «Які вони бідні», «Як визволити джмеля?», «Покинуте кошеня», «Дуб», «Ранковий вітерець», «Конвалія», «Золоті стрічки» та інші. Педагог повинен здійснювати екологічне виховання і в роботі з батьками, тому що у свідомості дитини можуть існувати два паралельних ставлення до одного й того ж поняття. Так, наприклад, педагог навчає дітей оберігати перші квіти весни, занесені до Червоної книги, а от після прогулянки до лісу з батьками, у вихідні дні, малі повертаються додому не з порожніми руками... Подібні суперечності негативно позначаються на почуттях і поведінці дитини, гальмують процес формування екологічної свідомості. Ось чому єдність педагогічних впливів з боку дошкільного закладу і сім'ї є необхідною передумовою високої результативності роботи педагога. Вихователь повинен пояснити батькам, що дошкільний заклад – не «трамплін перед школою», а місточок між сім’єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними. Якщо знання дитина в повній мірі не отримає, то в подальшому навчанні у школі, інституті обовязково надолужить. Але не навчена вижити – може загинути. У дошкільному закладі влаштовуються для дітей та батьків різні заходи (наприклад, свято дитячої творчості на тему: «Прощання з осінню»). Організовуються виставки дитячих робіт на тему : «Фантазії дитини і природи», де представляються малюнки дітей; аплікації з листя, соломки; осінні букети та іграшки з природного матеріалу. Переконана, що все це має забезпечити успішність роботи. Адже самостійно росте лише бур'ян, а сучасне екологічне мислення треба вирощувати, як вирощують культурні злакові. Вирощувати, беручи все найкраще від екологічного сприймання наших предків та інших народів. «Природа стає виховним могутнім фактором лише тоді, коли маленька людина після трьох - чотирьох років навчання... з подивом приходить до думки: світ навколо мене став багатшим, красивішим і ця зміна світу - моя праця, це я.» (Сухомлинський В.О. ) 
 Серед актуальних завдань, які розв’язує сьогодні дошкільний заклад, чільне місце належить екологічному вихованню. Природа своїм розмаїттям, барвами і динамічністю процесів привертає увагу дітей змалку, збагачує їх мислення. є джерелом радісних переживань. Для дитини дошкільного віку вона виступає основним елементом формування інтересу і позитивного ставлення до навколишнього світу. Сприймання природи збагачує мову, емоційну сферу, благодійно впливає на духовний світ маляти та його фізичний розвиток. Враження, одержані від рідної природи змалку, глибоко западають у душу малятам, а в майбутньому є чи не вирішальними у ставленні до отчого краю, Вітчизни. У всі часи, в різні пори року в природі є чимало явищ, об’єктів, процесів, які надовго полонять дошкільнят, підтримують їх інтерес, стимулюють допитливість, переконують у можливостях самостійних "відкриттів” чудес у світі рослин, тварин, неживої природи. Основне завдання вихователя дошкільного закладу щодо екологічного виховання полягає в тому, щоб не звести його лише до природоохоронного ставлення. Адже екологічне виховання, що є по суті глобальною проблемою вимагає практичного вирішення шляхом добору адаптованих завдань, принципів, засобів, форм і методів у чіткій відповідності з віковими особливостями дітей-дошкільнят, можливостями і специфікою роботи дитячих дошкільних закладів. Однією з важливих умов успіху екологічного виховання дітей є вміння педагога підібрати найефективніші форми пізнання природи та методи засвоєння дітьми інформації про неї. Виходячи із змісту, мети і завдань екологічного виховання поряд із традиційними спостереженнями вихователь має організувати і провести дослідницьку, або пошуково-дослідницьку діяльність дітей, яка найближче підводить дитину до проблеми, а винагородою за активність та допитливість малюків є їх самостійні "відкриття” у світі природи. Адже під час досліду дитина сама виконує пізнавальне завдання, спрямоване на досягнення поставленої мети. При цьому вона розв’язує пізнавальне завдання за допомогою наявних у неї знань, умінь і навичок, виконуючи різні перетворюючі дії, знаходить в результаті правильні шляхи розв’язання його, а також подібних завдань з варіативністю змісту і ознак. Об’єкт пізнання при цьому постає перед дитиною в різних зв’язках, співвідношеннях із спорідненими об’єктами, речами, явищами. Дитина на правах відкривача пізнає динаміку і статичність природних явищ, а варіативність ознак, їх порівняння і співставлення утверджують її в багатстві й неповторності світу природи. В результаті дослідницької діяльності у дітей формуються елементарні навички пошукової роботи, посилюються інтерес до явищ живої і неживої природи, активізується самостійна розумова діяльність. А тому значною мірою залежить від вміння вихователя своєчасно спрямувати увагу дітей на визначення внутрішніх властивостей об’єктів та їх залежності від зовнішніх умов. Вихователь може розпочати дослід з поставленого проблемного завдання, наприклад так: що буде з рослинами, якщо засохне вся вода? Що трапиться з рослинами, якщо настане вічна ніч?... Після таких питань-припущень дітей треба залучити безпосередньо до досліду. Можливий інший варіант: діти виконують дослід, а як висновок з нього – ставиться запитання. Однак у резерві вихователя є ще демонстраційний дослід, який використовується. Але ототожнювати його з навчальним не варто. Обов’язковою вимогою перед демонстрацією такого досліду є чітке пояснення дітям його мети і змісту завдання, а по його закінченні висновки і аргументи діти роблять самостійно. Вихователь лише коригує здобуті щойно знання, спонукує дітей самостійного тематичного підбору аналогічних дослідів. У всіх випадках вихователю слід пам’ятати, що головною умовою ефективності науково-дослідницької роботи дітей є їх активна діяльна позиція. Дії з об’єктами природи є обов’язковим компонентом її пізнання. При цьому дії дітей повинні бути чітко адекватні тим знанням, умінням і навичкам, які засвоюються. А матеріальне середовище для проведення досліду має допускати його варіативність і проблемність, стимулювати дітей до подальшого пізнання. Характер дій дошкільників визначається: а) рівнем розвитку, можливістю створення мікрогруп із диференційованими завданнями, адаптованим змістом, засобами для них; б) рівнем розвитку мови, умінням аргументувати власні припущення, міркування; в) рівнем розвитку словесно-понятійного мислення, вмінням узагальнювати шляхом порівняння, виділення загального в ряді ознак, об’єктів, а також абстрагування; г) змістом конкретного завдання, яке, залежно від ситуації, треба виконувати поетапно чи у повному обсязі. Значення науково-дослідницької діяльності в екологічному вихованні дітей полягає саме в тому, що дошкільнята одночасно із засвоєнням знань, удосконаленням вмінь та навичок оволодівають способами створення необхідних умов для існування об’єктів живої природи або виникнення бажаних явищ. У процесі усвідомленого, дійового ставлення дітей до природи керівна і спрямовуюча роль належить педагогу, який виступає для дітей не тільки як носій знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. До завдання педагога входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом самостійних відкриттів, розв’язання проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного набуття. В експериментуванні для дошкільнят слід брати до уваги одну з найважливіших умов його ефективності: нові знання як результат "відкриттів” кожної дитини мають формуватися на знаннях, раніше нею засвоєних. Лише за цієї умови задовольняється природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання і виховання вимальовується через сутність принципу наступності. А це сприяє розвитку у дітей уміння застосовувати раніше набуті знання про явища та об’єкти природи в іншій конкретно-значущій діяльності. Ці вміння синтезують у собі знання не тільки як доступну для засвоєння інформацію, а й як оцінку оточуючого. Таким чином, активне засвоєння дітьми дошкільного віку знань, певних результатів суспільно значущої та доступної дитині діяльності виступає як основа у її підготовці до наукового пізнання світу природи. У зв’язку з особливостями пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку в методичній системі роботи вихователя необхідно забезпечити: - наочну демонстрацію повідомлюваних природничих знань; - активну пошуково-перетворюючу діяльність дітей; - поетапне ускладнення знань; - варіативність повідомлення другорядних ознак і характеристик на основі демонстрації суттєвої ознаки об’єкта чи явища. В елементарній дослідницькій діяльності дошкільнята ознайомлюються з цікавими властивостями води, з цікавістю для себе довідуються, що таке грунт, закріплюють явлення про умови росту рослин, набувають знань про об’єкти і явища неживої природи, завдяки яким на Землі існує життя ("Повітря”, "Вітер”, "Світло”).  Консультації для батьків Консультація №1 «Екологічне виховання дітей в сім'ї» Екологія - це наука, і відбулася вона від слова ойкас - будинок, житло, місце проживання. Це все живе, що нас оточує, чим ми дихаємо і живемо. І в дошкільній педагогіці з'являлося новий напрямок виховання - екологічне виховання. З перших років життя у дітей формулюється початок екологічної культури. Діти бачать вдома, як мама доглядає за квітами, кішкою або собакою. Вони самі тягнуться до всього живого, їм хочеться погладити тварину і помилуватися красивими квітами. Підростаючи, діти дізнаються, що кожна істота має свій «будинок», в якому є все для його життя. Екологічне виховання - це і є пізнання живого, яке оточує дитину, в своєму середовищі проживання, і наше головне завдання, навчити їх охороняти і берегти те, що вони бачать. Потрібно доступно пояснити дитині, що ламати гілку дерева не можна, особливо взимку. Зверніть увагу дитини на красу, які вони гарні в інеї. Взимку вони сплять і у них тільки ми захисники. Потрібно коріння вкрити снігом, пояснюючи, що ми допомагаємо їм вижити взимку. Буваючи з дітьми взимку в лісі, зверніть увагу на тишу в лісі, її красу і як добре дихається в лісі. Навесні природа перетворюється, і ми радіємо кожною новою травинці і новим листочком. Починається робота на дачі і діти допомагають вам нехай зовсім мало, але вони тягнуться до цього, бачачи, як цим займаєтеся ви. У дачних масивів є ліс, ви буваєте там з дітьми. Ми всі тягнемося до природи, щоб відпочити, подихати свіжим повітрям, послухати дзюрчання струмочка. Ми дорослі збираємо квіти і лікарські трави, нарвіть тільки стільки, скільки вам потрібно, і намагайтеся не рвати з корінням. Збираючи в лісі гриби та ягоди, беріть тільки ті, які ви знаєте, а інші не чіпайте. Вони потрібні тваринам, вони ними харчуються і лікуються. Як, наприклад, гриб мухомор, він такий гарний, помилуйтеся їм, але не чіпайте його, прийде лось і він йому знадобиться для лікування. Щоб гриби не зникали у нашого лісу, не порушуйте грибницю, поясніть дітям, що гриби потрібно зрізати ножиком, тут виросте новий гриб. Діти часто надходять жорстоко з природою і в усьому цьому винні ми дорослі. Не змогли навчити бачити красиве, і піклується про те, щоб все, що оточує нас, тільки радувало. Нагодуйте птахів, повісьте годівницю за вікном або на балконі. Дитина сама буде класти туди корм. Хочете порадувати дитину, заведіть йому папужок або щигля, черепаху або хом'ячка. Поясніть і навчіть, як правильно за ними доглядати і дитина буде щасливий. У багатьох дітей є мрія мати друга поруч, це кошеня або щеня. І якщо ви завели собі тварину вдома, не викидайте їх на вулицю, коли вони підростуть, адже тварини і довіряють людям. Побажання вам виховувати у дітей почуття співчуття, вчіть бачити красу навколишнього світу, і це не пройде даром. Якщо дитина буде дбайливо ставиться до всього - ваше виховання не пройде даром. Вони будуть уважні не тільки до навколишнього світу, а й до вас дорослим. В кінці повідомлення хочеться запропонувати вірш В. Орлова.  «Живий буквар» Нас в будь-який час рокуВчить мудра природа Вчить по календарю По живому букварю Птахи вчать співу Павучок терпінню Вчить нас бджолиний рій Дисципліні трудової Навчає жити в праці І по справедливості Вчить пас правдивості Вчить сніг нас чистоті Вчить сонце доброті У природи круглий рік Навчаться потрібно Нас дерева всіх порід Весь великий лісовийКонсультація №2 «Виховання любові до природи»
 Людська діяльність в останні роки завдає все більшої шкоди природі - це і забруднення, і надмірне нераціональне витрачання її ресурсів. Діяльність людини в природі має бути розумною: охороняє і творчою. Це ставлення до природи потрібно виховувати у дітей з ранніх років. Саме з ранніх років людина починає пізнавати красу, різноманітність природи. Основи характеру, життєва позиція дитини закладаються в сім'ї. І щоб пояснювати дітям, як берегти природу, щоб прищепити їм якісь природознавчі навички, дуже важливий особистий приклад батьків! Їх дбайливе, любовне, дбайливе ставлення до природи. Краса рідної природи розкриває красу людської праці, народжує бажання зробити свій край ще прекраснішим. Тому так важливо показати дітям як людина оберігає і примножує природні багатства, скільки праці вкладає, щоб радували всіх лісу і озера, поля і річки. У вихованні у дитини дбайливого ставлення до природи немає і не може бути дрібниць. Зірваний просто так квітка, спіймана з цікавості метелик, розтоптаний жучок - все це при байдужому ставленні з боку дорослих може призвести до вкрай небажаних наслідків. Любов дітей до природи починається з осмислення її цінностей. Тому перш за все потрібно показати пізнавальну та естетичну цінність природи. Завдяки цьому з часом і розвинеться дбайливе, відповідальне ставлення до навколишнього природного середовища. Зацікавлювати дитину батьки можуть найрізноманітнішими способами. Наприклад, вирощування домашніх рослин. Крім того, щоб хлопці своєчасно їх поливали, слід всіляко заохочувати їх інтерес до росту і розвитку рослин, появи нових росточков, квітів, плодів. Найбільш придатні для цього такі швидкорослі рослини як герань або бегонія, кімнатні культури помідорів і огірків. Відповідальність - важливе людська якість. І саме його ми будемо розвивати, довіряючи крихітці життя зелених вихованців. Також можете спробувати виростити апельсини або лимони, ананаси чи груші. Посадіть в землю кісточки фруктів і подивіться, що вийде. Ну, хіба це не диво: виростити на підвіконні даний тропічна рослина і поласувати його плодами? Кожна сім'я має всі можливості для того, щоб пробудити, розвинути у дитини інтерес до життя природи, потреба постійного спілкування з нею. Велике виховне значення мають регулярні сімейні поїздки в ліс, поля, на річку чи озеро. Дитина, під благотворним впливом батьків, поступово сприймає красу і принадність природних ландшафтів, вникає в таїнства життя природи. У безпосередньому зіткненні з природою у дітей розвивається спостережливість, допитливість, інтерес до природних об'єктів. Дуже велике значення має читання вголос книг про природу, життя тварин. Залучаючи дитину в обговорення прочитаного, дорослі роз'яснюють незрозумілі моменти, направляють його думки й інтереси на життя природи. Особливо дитини тягне до тварин. Він пристрасно бажає мати і опікати яке-небудь жива істота. Вміст у будинку тварини пов'язано з додатковим навантаженням і труднощами. І все-таки, важко переоцінити вплив, який чинить на формування особистості дитини спілкування, турбота і догляд за слабким живою істотою. З тваринами дитина може емоційно спілкуватися - грати і розмовляти. Ігри з братами меншими (особливо з собаками і кішками) тренують дітей фізично. Дитина стає більш рухливим і спритним, удосконалюється його моторика і координація рухів. Наявність тварини в будинку робить дружніше і згуртована сім'ю. Так само величезне значення має художньо-творча діяльність дітей. Ліплення з глини, пластиліну, всі види аплікацій, конструювання із застосуванням круп, тесту і природних матеріалів, малювання за допомогою рослинних елементів - все це сприяють вихованню любові до природи у дошкільнят. Прагнення зробити гарніше, краще впливає на світ почуттів, дозволяє розкрити творчий потенціал, підвищує рівень розвитку мовлення у дошкільників, діти вчаться створювати, вчаться розуміти і бачити красу і багатство природи. Екологічне виховання буде дієвіше тільки в тому випадку, якщо в родині існує постійне, щоденне спілкування дорослих з дітьми. Не шкодуйте свого часу на ігри з домашніми тваринами, на ботанічні експерименти, на читання добрих віршів і оповідань про природу, на прогулянки. І тоді ваші діти і в дорослому житті будуть усвідомлено і дбайливо ставитися до всього живого і неживого на Землі. Консультація №3  Навчити дітей бачити красиве - справа складна. Якщо батьки самі щиро люблять природу і дбайливо ставляться до неї, вони зможуть передати ці почуття дітям. Діти дуже спостережливі і чуйні до слів, настрою дорослого, вони швидко бачать позитивне і наслідують своєму наставнику. Любов до природи означає не тільки певний душевний стан, сприйняття її краси, а й її розуміння, її пізнання. Завдання полягає в тому, щоб підвести дітей до світоглядних висновків: про єдність і різноманітність природи, зв'язках і взаємозв'язках між різними об'єктами природи, постійними змінами у природі та її розвитку, доцільності взаємин між живими істотами в природі, раціональне використання природи і охорони її. Паралельно з цим йде формування у дітей здатність естетично ставитися до світу, сприймати і оцінювати прекрасне, своєю діяльністю множити красу навколишнього, спонукати замислюватися над взаєминами людей і природи. Свідомо організується і направляється батьками знайомство дитини з естетичними цінностями, починається з сприйняття предмета, і з створення його цілісного образу. При цьому правильні уявлення про предмети найлегше формуються в процесі їх безпосереднього чуттєвого сприйняття, як зорового, так і слухового і дотикового. Крім того, він отримує відомості від дорослого, передані словесним шляхом: йому розповідають, пояснюють, читають. Обидва ці шляхи пізнання тісно пов'язані між собою. Серед завдань естетичного виховання дітей на одне з перших місць розвиток здатності естетичного сприйняття, що є основою естетичних почуттів, художнього смаку, естетичної оцінки і естетичного ставлення. Діти часто пов'язують поняття «добро» і «краса» з природою, з дбайливим ставленням до неї. Досвід свідчить: багато діти знають, що природу треба берегти, але, лише доповнені естетичним почуттям, позитивним ставленням, ці знання впливають на їх поведінку; насолоду красою природи, почуття любові до неї визначають їх практичну діяльність по її охороні, множенню її скарбів. Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину до активного освоєння навколишнього світу, допомогти йому оволодіти засобами пізнання зв'язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах гри, діти відчувають естетичні та моральні почуття. Гра сприяє поглибленому переживання дітей, розширенню їх уявлень про світ. Чим різноманітніші за змістом ігрові дії, тим цікавіші й ефективніші ігрові прийоми. При вигадуванні потрібно орієнтуватися на знання дітьми життєвих ситуацій і особливостей поведінки людини, тварин. Ігрові прийоми навчання, спрямовані на вирішення дидактичних завдань. Гра вимагає від дитини бути уважним учасником спільної гри з однолітками, він повинен запам'ятати всі позначення, повинен швидко збагнути, як вчинити в несподівано виниклої ситуації, з якої треба правильно вийти. Однак весь складний комплекс практичних і розумових дій, які виконує дитина в грі, не усвідомлюється ним як процес навмисного навчання - дитина вчиться граючи. Проведення ігор в природних умовах має свої складнощі: діти легко відволікаються, звертають свою увагу на сторонні предмети, на людей і т.д. Тому в таких іграх доцільно застосовувати наочний художньо оформлений матеріал, придумувати цікаві ігрові моменти, дії, зайняти всіх дітей рішенням єдиного завдання. Ігри, направлені на еколого-естетичне виховання, можуть бути згруповані таким чином: - Ігри з ознайомлення з флорою і фауною - Ігри з ознайомлення навколишнього середовища (неживою природою) - Ігри з ознайомлення з діяльністю людини. Щоб гра пройшла успішно і мета була досягнута, необхідно, щоб вона супроводжувалася великим барвистим наочним матеріалом, з яким діти будуть безпосередньо працювати, виконуючи завдання тієї чи іншої гри. Великі розміри наочного матеріалу дозволяють добре його розглянути, реалізувати свою ігрову задачу.  Дерева і кращі Дерева та кущі Ялина В Україні поширена ялина звичайна або європейська (Picea abies (L.) Karsten, або Picea excelsa Link.), м заввишки, та до 1 м товщини. Плодоношення з 15, у насадженнях з 25–30 років; вік до 150, іноді й до 200 років. Ялина тіньо- та вологотривке дерево, витримує незначне заболочення, найкраще розвивається на суглинкових і супіскових ґрунтах. В Україні ялина займає близько 850 000 га або 12,5 % всіх лісових порід (третє місце після сосни й дуба). Ялина поширена насамперед у Карпатах (у Галичині й на Буковині та на сході й північному-сході Закарпаття); у нижчій смузі лісів разом з буком і ялицею, у вищій (понад 900–1 200 м) становить суцільні ліси з убогим трав'яним настилом. Менші простори займає ялина на Передкарпатті й Розточчі; невеликі острови (зазвичай як домішка до сосни й дуба) на Підляшші, південно-західному Поділлі й Чернігівщині. Популяції ялини в Карпатах раніше вважали за окремий вид (Picea montana). Однак, дуже низькі значення генетичної дистанції для чотирьох висотних і п'яти низинних популяцій вказують на відсутність у високогір'ї Українських Карпат (>1200 м) самостійного виду[1].  Сосна В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га або 34 % всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі (також на Малому Поліссі, Надбужанській і Надсянській котловинах), де є головною лісотвірною породою (займає близько 60 % лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках — без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах — з домішкою берези та вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20 % лісової площі), найбільше — на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. В степу сосна зустрічається вкрай зрідка (наприклад, на Олешківських пісках), зрідка - у Карпатах і на Прикарпатті. Сосна квітне у травні. Її жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок. Пилок сиплеться з пиляків жовтих шишечок і потрапляє на рильця червоних шишечок. Насіння дозріває лише через вісімнадцять місяців, у березні випадає з шишок на сніг і, підхоплюючись вітром, ковзає по насту як маленькі буєри (сани з вітрилами) на далекі відстані в різні боки[2]. Насіння навесні проростає, виносячи на поверхню п'ять або сім сім'ядоль[2]. Молоді сосни швидко ростуть, збільшуючись на 30—50 сантиметрів на рік[2]. Вони не бояться ні морозів, ні вологи, ні посухи, ні вітрів. Недарма латинською мовою сосна називається Пінус (Pinus), що означає «скеля»[2]. Сосна — світлолюбива рослина. Якщо насіння сосни потрапить під ялину з її широкими лапами, пророслі сосонки не зможуть витримати постійної тіні і загинуть. Ось чому ялина, потрапивши в сосновий бір, витісняє сосну[2]. Старі сосни відмирають, а молоді під ялиною не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається тільки ялиновий[2]. Але сосна поселяється і на нових відкритих місцях. У неї міцні корені, стійкий стовбур, і вона досить невибаглива до умов середовища зростання.  Бук лісовий Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові. Квітки одностатеві. Тичинкові квітки зібрані в головчасті суцвіття (по 20 шт.). Оцвітина їх трубчасто-дзвоникувата, глибоко 5-6-надрізана з довгасто-лінійними або ланцетними частками. Зеленуваті жіночі квітки зібрані по 2-4, мають товсті опушені ніжки, оцвітина їх шестироздільна. Вони оточені спільною щетинкоподібною обгорткою. Зав'язь нижня, тригнізда. Плід (буковий горішок) — блискучий коричневий тригранний горішок (1-1,6 см завдовжки), оточений повністю або частково коробочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті.  Верба біла — лісоутворююча порода в заплавних лісах. Часто створює чисті високопродуктивні лісостани. Росте також на вологих луках, по берегах водойм. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні — травні. Один із найбільш ранніх та найцінніших пилконосів.[2]Дерево досягає (10-25 м заввишки) з широкою округлою кроною, товстим стовбуром, вкритим темно-сірою поздовжньо-тріщинуватою корою. Молоді пагони й гілки бурі, з численними шовковистими волосками. Листки чергові, ланцетні або широколанцетні (5-15 см завдовжки, 1—3 см завширшки), загострені, пилчасті, молоді листки з обох боків сріблясто-білі, пізніше зверху голі, зелені, зі споду опушені вздовж центральної жилки. Бічних жилок багато, прилистки обпадають. .  Гіркокашта́н звича́йний, або кі́нський кашта́н звича́йний (Aesculus hippocastanum)[1] — отруйна багаторічна рослина родини cапіндових, також відома під народними назвами кашта́н ди́кий, кашта́н бі́лий, горі́х кі́нський, жолузник, гестиня.[2] Поширена лікарська, медоносна та декоративна культура. В Україні гіркокаштан називають просто каштаном, але згідно з біологічною класифікацією каштан і гіркокаштан не є близькими родичами, а належать до різних родин, більше того різних біологічних порядків.Українська родова назва гіркокаштан вказує на неприємний присмак плодів, що підкреслює їх відмінність від справжнього каштана, який дає смачні їстівні горіхи. Інша поширена назва кінський каштан запозичена з російської мови і є дослівним перекладом латинської видової назви hippocastanum. Точне походження цього терміна невідоме. За найбільш вірогідною версією, цю назву рослина отримала з тієї ж причини, що й українська — для позначення її неїстівного статусу. За іншою версією дерево назвали кінським каштаном тому, що його плодами намагалися лікувати коней[3]. Насправді для коней плоди цієї рослини отруйні. Українська видова назва звичайний підкреслює широку розповсюдженість цього дерева. Поза науковими колами цю рослину частіше називають просто каштаном. Але цієї назви краще уникати, бо вона створює плутанину і фактично означає дерево роду Castanea з родини Букові.  Глід украї́нський (Crataegus ucrainica)[1] — багаторічна рослина родини Розових. Харчова, лікарська та декоративна культура.Кущ або дерево заввишки 2-4 м. Пагони вишневі, в молодому віці опушені, з віком стають голими або майже голими. Кора коричнево-сіра. Бічні безплідні пагони перетворюються у тонкі, довгі (12-20 мм) колючки, частково вкриті листям. На плідних пагонах нижні листки клиноподібні або обернено-яйцеподібні, тричі розрізані або неглибоко тричілопатеві, верхні — обернено-яйцеподібні, ромбічні або заокруглені, неглибоко розсічені на 5-7 лопатей. Лопаті листкових пластинок рівномірно зазублені, зубці по нижньому краю бокових лопатей листка доходять майже до черешка. Квітки великі, блідо-рожеві. Суцвіття рідке, 10-20-квіткове, діаметром 7-9 см. Чашолистки квітів трикутно-ланцетні, загострені. Тичинки численні, стовпчиків 2 (рідше 1 або 3). плоди майже кулясті (8-12 мм завдовжки), темно-червоні, більш-менш опушені, звичайно з двома кісточками. Квітне в червні, плоди дозрівають у серпні. Граб звичайний (Carpinus betulus L.) — дерево родини березових (Betulaceae). часто ребристо-незграбний, гладкий у верхній частині, але потрісканий у нижній. Красиве дерево від 7 до 25 м заввишки, вкрите сріблисто-сірою корою. Крона компактна, гладка, густа, циліндрично-округла формою. Молоді пагони з шовковистим опушенням, пізніше голі, блискучі, бурі, з білими сочевичками. Листя овальне (6-15 см завдовжки, 3-6 см завширшки, загострене, гофроване від виступаючих жилок, з зубчастими краями, зверху темно-зелене, а в осінній період його забарвлення змінюється від темно-пурпурового до лимонно-жовтого. Молоді листки мають численні випуклі жилки, які надають їм гофровану поверхню. Квітки одностатеві, запилюються вітром, адже суцвіття звисають до низу на гілках сережками, які з'являються навесні. Чоловічі сережки до 6 см завдовжки, зібрані в циліндричні квіткові суцвіття. Кожна квітка має приквіткову червонувату лусочку, при основі якої знаходяться 5-7 тичинок. Жіночі сережки короткі, компактні (до 2 см завдовжки) при достиганні видовжуються (до 15 см), малоквіткові. Квітки мають просту оцвітину, яка має короткий зубчастий відгин, тому вони сидять у пазухах дрібних покривних лусок. Пізніше покривні луски розростаюся, утворюючи листоподібну трилопатеву обгортку (плюску). При достиганні плодів обгортка стає шкірястою і покриває горішок. Плід — невеликий горіх, 3-6 мм в довжину, овальної форми, бурого забарвлення, ребристий на дотик. Зверху плід має залишки оцвітини.  Груша звичайна (Pyrus communis L.) Місцеві назви — груша дика, лісовка, дичка тощо. З родини розових — Rosaceae.Дерево (20-30 м заввишки). Стовбур стрункий, вкритий товстою бурою корою з глибокими поздовжніми тріщинами. Гілки бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами. Листки чергові, майже округлі або овальні (2-8 см завдовжки, 1,5-3 см завширшки), по краю дрібнопилчасті з загостреною вершиною, на довгих черешках, густоповстистоопушені, пізніше голі. Старі листки темно-зелені, блискучі. Квітки білі або блідо-рожеві (до 3 см у діаметрі), зібрані в 2-12-квіткові щіткоподібні суцвіття. Чашечка з п'яти трикутних листочків, пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків п'ять, зав'язь нижня. Плоди мінливі за формою (1,5-4 см завдовжки, 1,5-2 см завширшки), зелені або жовтуваті. Насіння видовжене, з загостреною основою ї заокругленою вершиною. Росте в другому ярусі деревостанів листяних і мішаних лісів, на галявинах, узліссях. Тіньовитривала, солевитривала, зимостійка рослина. Квіте у квітні, травні, плоди достигають у вересні, жовтні.  Дере́н справжній[1] або звичайний[2], також кизил справжній (Cornus mas L.) Місцеві назви — кизиль, роговик, дерен червоний, деренка, кизильчак, когутики, терник, шон [2].Високий (2-5 м) кущ родини деренових або невелике деревце з круглою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні від яйцеподібних до ланцетних (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 5-9 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Квітка 4-5-членна, двостатева, тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька. Відрізняється зимостійкістю, невибагливістю до умов вирощування. Розмножують насінням, відведеннями, зеленими живцями, очкуванням.[3]  Дуб звича́йний[1], або чере́шчатий (Quercus robur L., синонім Q.pedunculata[2]) — багаторічна рослина, дерево родини букових. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура.Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцними гілками. Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладенька, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь опушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева. Листки чергові, короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках. Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю. Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки). Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.  Клен звича́йний[1], або гостроли́стий (Acer platanoides) — дерево родини сапіндових.Високе (25-30 м заввишки), струнке дерево з колоноподібним стовбуром, вкритим дрібнотріщинуватою темно-сірою корою, з густою розлогою кроною. Пагони буруваті, блискучі з світлими смужками і сочевичками. На пагонах супротивно розміщені притиснуті бруньки, прикриті чотирма-шістьма шкірястими лусками. Верхівкова брунька більша і оточена двома боковими. Листки великі (5 — 15 см завдовжки, 8-15 см завширшки), 5-7-пальчастолопатеві, при основі серцеподібні. Лопаті загострені, виїмки між ними тупі.; молоді листки по жилках волосисті, у кутках жилок з борідкою волосків. Квітки правильні одностатеві або двостатеві з подвійною оцвітиною, розміщені в багатоквіткових прямостоячих щіткоподібних голих суцвіттях на коротких квітконосах. Чашечка п'ятироздільна (5-7 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки), пелюсток п'ять, вони жовтувато-зелені, трохи вужчі і довші за чашолистки, оберненояйценодібні, тупі, звужені в нігтик. Тичинок 5-12, маточка одна, зав'язь верхня з двома стовпчиками.. Плід — блідо-зелена двокрилатка (8-11 см завдовжки), крила її розходяться під тупим кутом. Плоди клена розвиваються з квіток і мають своєрідну будову. Крилатка клена складається з двох зрослих між собою крилатих плодиків, які стирчать у протилежні боки. У кожному плодику міститься одне насінина. Крилаті плодики клена опадають з дерева, швидко обертаючись, мов пропелер і плавно опускаються на землю. Швидкість такого приземлення невелика, тому вітер відносить насіння далеко від дерева.[2] Клен звичайний росте в другому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала, досить морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні. Поширений майже по всій Україні. Культивують у парках і захисних насадженнях. Райони заготівель — правобережний і лівобережний Лісостеп. Прикарпаття та Карпати.  Кашта́н їстівни́й (Castanea sativa)[2] — багаторічна листопадна рослина родини Букових. Цінна медоносна, горіхоплідна, декоративна культура. Інші назви — кашта́н соло́дкий, кашта́н спра́вжній, кашта́н благоро́дний.[Дерево заввишки 20-35 м, діаметр стовбура може сягати 2 м, зрідка може набувати форми чагарника. У молодих рослин стовбур прямий, з гладкою корою, яка з віком набуває темно-коричневого кольору і вкривається глибокими поздовжніми тріщинами. Крона каштана їстівного розлога, правильної яйцеподібної або овальної форми, сягає 18-20 м у перетині. Деревина має добре помітні річні кільця і промені. Заболонь вузька, блідо-жовта. Деревина та кора каштана містять велику кількість таніну. Коренева система добре розвинена. Дерево має стрижневий корінь з відносно невеликою кількістю бічних відгалужень. Листя велике, до 25 см завдовжки, довгасто-еліптичне або ланцетне, часто із серпоподібними зубцями. В молодому віці воно червонувате, знизу опушене, улітку — жовтувато-темно-зелене, восени — яскраво-жовте. Листя каштана розвивається симподіально, тобто верхівкова брунька восени відмирає, а навесні лінійний ріст пагона продовжується за рахунок однієї з бічних бруньок. Квітне каштан після розпускання листя. У низовинних місцях й у рідколіссях — в середині липня, а в горах — на початку липня. Цвітіння рясне й триває 15-18 днів. Квітки каштана зібрані в довгі колосоподібні суцвіття. Довгі суцвіття чоловічих квіток завдовжки 10-20 см надають дереву привабливого вигляду, особливо у вітряну погоду. У нижній частині квітконоса розташовані жіночі квіти, а вище — чоловічі. Квіти білуваті з жовтим відтінком, духмяні. Плоди каштана — горіхи, що знаходяться в колючій плюсці у кількості від 1 до 3 штук, мають блискучу, переважно голу, шкірно-деревнисту оболонку коричневого кольору. Сім'я плоду — гранчасто-кулясте, у тонкій оболонці буруватого відтінку. Сім'ядолі м'ясисті, світло-кремового кольору, мають багатий хімічний склад та високу харчову цінність. Вага горішків коливається від 17 до 20 г.  Ли́па дрібноли́ста, також ли́па серцели́ста, або ли́па звича́йна[1] (Tilia cordata) — листопадне дерево родини мальвових. Медоносна, деревинна, харчова, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна й фітомеліоративна рослина.Дерево до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. У липи, що росте на відкритому місці, нижні гілки нахиляються до землі, створюючи тим самим вологу, прохолодну зону довкола стовбура.[2] Листки чергові, 5-10 см завдовжки. Листкова пластинка удвічі довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена, при основі серцеподібна, на верхівці відтягнуто-загострена, із зарубчасто-пилчастим краєм. Зверху листки ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих волосків у кутках жилок. Квітки правильні, зібрані в пазушні 3-11-квіткові щиткоподібні напівзонтики. Приквіток, що зрісся з квітконосом на третину довжини, сягає 6-8 см завдовжки, він довгастий, тупий, блідо- або жовтувато-зелений, лишається при плодах. Оцвітина подвійна. Чашолистків 5, вони блідо-жовті (майже білі), сягають 4-5 мм завдовжки, мають яйцеподібно-ланцетну, дещо опуклу форму. Пелюсток 5, вони вузько-оберненояйцеподібні, жовтувато-білі або блідо-жовті. Тичинок багато, вони зростаються при основі у п'ять пучків. Маточка одна, із верхньою зав'яззю, єдиним стовпчиком та п'ятилопатевою приймочкою. Плід — яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Горішки опадають із дерева по кілька на спільній гілочці. Кожна гілочка має широке тонке крильце, завдяки чому плоди переносяться вітром, розповсюджуючи насіння.[2] Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні. Поширена майже в усій Україні, крім крайнього Степу, на Поліссі рідше. Райони заготівель — Хмельницька, Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Харківська, Донецька області. Запаси сировини значні.  Масли́нка вузьколи́ста, лох вузьколистий[1] (Elaeagnus angustifolia)[2] — багаторічна рослина родини Маслинкових, також відома під народними назвами масли́на, царегра́дська верба́, царегра́дська лоза́, локовина, оли́вка, джида́, масли́чне де́рево.[3] Харчова, танідоносна, фарбувальна, камеденосна, ефіроолійна, деревинна, фітомеліоративна, медоносна, лікарська і декоративна культура.  Я́блуня лісова́ (Malus sylvestris Mill., Malus praecox Borkh.) — дерево родини розових (Rosaceae). Місцеві назви — дичка, кислиця тощо. Загальна характеристика[ред. | ред. код]Дерево 10-15 м заввишки, рідше високий кущ. Стовбур вкритий світлою корою, що тріскається лусками. Гілки сіруваті, молоді пагони зеленувато-бурі або злегка опушені, часто закінчуються міцними колючками. Листя[ред. | ред. код]Листки (1,5-12 см завдовжки, 1,2-7 см завширшки), чергові широко- або довгасто-яйцеподібні, рідше широкоеліптичні або майже округлі, до верхівки гострокінцеві, біля основи закруглені або поступово звужені в клиноподібний черешок, по краю дрібнозубчасті або подвійно пилчасто-зубчасті; молоді листки мають по жилках густе опушення, прилистки вушкоподібні, рано обпадають. Квітки[ред. | ред. код]Квітки у малоквіткових зонтикоподібних суцвіттях, зібрані на укорочених пагонах, квітконіжки злегка опушені. Квітки правильні з подвійною оцвітиною, п'ятичленні. Чашолистки загострено-трикутні, відігнуті назовні. Пелюстки білі або рожеві (до 2 см завдовжки), тичинок багато, маточка одна, зав'язь нижня. Плід[ред. | ред. код]Плоди кулясті або округло-яйцеподібні (1,8-2,5 см у діаметрі), жовто-зелені, іноді червонуваті. Насіння коричневе, блискуче. Кущі Кущі барбариса — листопадні або ж вічнозелені. У цьому численному роду є і велетні, і карлики — від 30 см до 3 м. Високі барбариси найчастіше — розлогі кущі зі схиленими донизу гілками, хоча є серед них група з прямими, вертикальними пагонами. Карликові барбариси переважно мають компактну, щільну, кулеподібну форму крони. Листя — переважно просте, продовгувате, зубчате по краям, розташоване пучками на вкорочених гілочках в пазухах простих або трироздільних колючок (видозмінених листків). Колір листків барбарисів може бути різний: жовтий, пурпуровий, зелений з яскравими білими плямами (сорт «Kelleris»), пістрявий (пурпуровий з білими, рожевими і сірими плямами — сорт «Harlequin») чи з облямівкою. Квіти — дрібні, духмяні, золотаво-жовті, в китицях. Пелюсток і тичинок — 6. Квітнуть барбариси дуже ефектно. Дрібні квіточки, схожі на сферичні дзвіночки, повністю вкривають гілки з середини травня. У спекотливу погоду вони поширюють солодкуватий, терпкий аромат. Кожна пелюстка має два нектарника в основі — вони виділяють прозорі краплини, які приваблюють комах. Рясно квітнуть барбариси не тільки на сонці, а і у напівтіні. Плоди — однонасінні ягоди, різноманітні за формою і забарвленням. Після листопаду вони переважно ще довго, до весни, лишаються на кущах. Птахи рідко їдять ягоди барбарису, хоча вони і не отруйні.  Во́вчі я́годи звич́айні, вовче лико (Daphne mezereum L.), місцеві назви — вовчатник, дубочок, перець дикий тощо. Кущ родини тимелійових (до 1,5 м заввишки) з сірою або жовтувато-сірою корою та малочисельними прямостоячими тонкими пагонами. Молоді пагони сірі, довгасто-оберненояйцеподібні (3-5 см завдовжки, 1-3 см завширшки) з тупуватою верхівкою і клиноподібною основою, зверху темно-зелені з сизим нальотом, зісподу світліші, голі, лише по краю війчасті, черешки короткі (3-8 мм завдовжки). Квітки світло-рожеві або білі, в перерваному волотистому суцвітті, розміщуються на дворічних пагонах, у пазухах опадаючих лусок, з'являються до розпускання листя. Оцвітина проста, трубчаста або лійкоподібна, з циліндричною трубочкою і широко яйцеподібними лопатями відгину; тичинок вісім, маточка вдвоє коротша від трубки оцвітини з майже сидячою приймочкою. Цвіте до появи листя. Плід — соковита кістянка (6-7 мм завдовжки), овальна, яскраво-червона або жовтувата. Кісточка куляста, темно-сіра, блискуча.  Вишня степова, або кущова (лат. Prúnus fruticósa) — дерево (кущ) родини розових заввишки 0,2—2 м, найчастіше бувають 1-1,6 м заввишки. Листки вишні степової дрібні, цілісні, подібні до листків вишні звичайної, квітки теж дрібні, зібрані в коротенькі зонтикоподібні 3-4-квіткові суцвіття на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Віночок і численні (20- 25) тичинки прикріплені до увігнутого квітколожа, на дні якого міститься вільна зав'язь. По дну квітколожа розміщені нектарники. Плід — округло-яйцеподібна, червона або темно-червона кістянка. Свіжі плоди кисло-солодкі, містять 7-13% цукрів, 0,1-2,5% органічних кислот, до 0,8% дубильних речовин, вітамін С, каротин та ін. Росте на степових ділянках, узліссях, схилах, серед чагарників. Культивується здавна, її дуже цінують садоводи як матеріал для гібридизації.  Аронія чорноплідна[1][2] або Горобина чорноплідна[2] (Aronia melanocarpa) — кущ родини розових (Rosaceae) 1–2.5 м заввишки. Листки прості, цілокраї, блискучі, чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцевидні, загострені, з країв пилчасті, зверху темно-зелені, зісподу — світліші, 2.5–7 × 2.5–3.5 см; черешки короткі з широкими прилистками, що не опадають. Квіти двостатеві, правильні, 5-пелюсткові, білі або рожеві, запашні, в щитковидних суцвіттях. Цвіте рослина з середини травня майже до кінця червня. Плоди достигають у серпні-вересні. Плід опушений, у час стиглості голий, округлої форми, чорного або сливового кольору з сизою поволокою, соковитий, 6—12 мм у діаметрі. У пору плодоношення вступає на 3—4-й рік[3].Походить з Північної Америки (східні частини Канади та США). Населяє там болота, вологі зарості, краї ставків та озер, боброві ставки, гаї, вологі високогірні ліси, виходи гірських порід на висотах 0–2000 м. В Україні вирощують як плодову, лікарську й декоративну рослину.  Шипши́на звичайна, або соба́ча (Rosa canina L.)[1] — багаторічна рослина родини Розових, високий кущ з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Вітамінозна, лікарська, харчова, медоносна, ефіроолійна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.  Те́рен колю́чий[1], або просто те́рен (Prunus spinosa L., Prunus moldavica Kotov; місцеві назви — слива колюча, тернина, тернослив тощо) — вид рослин із родини розових (Rosaceae).Гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темносірою корою і численними колючками. Молоді пагони червонувато-бурі, коротковолосисті або голі. Листки чергові видовжені або видовжено-оберненояйцеподібні (2—5 см завдовжки, 1—1,8 см завширшки), при основі клиноподібні, городчасто-пилчасті, зубчики залозисті. Молоді листки з обох боків опушені, пізніше зверху голі. Квітки (0,6—1 см у діаметрі) поодинокі, рідше по 2—3 з короткими голими квітконіжками. Квітколоже увігнуте, чашолистків п'ять, трикутно-яйцеподібних, по краю війчастих. Віночок білий або зеленкуватий, з п'ятьма видовженими тупими пелюстками, тичинок 20, маточка одна, зав'язь верхня. Плід — кістянка куляста або округло-конічна, соковита, однонасінна (10—12 мм завдовжки), чорна з восковим нальотом. Кісточка сплюснута, яйцеподібна, зморшкувата, погано відділяється від м'якуша. Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.  Смородина чорна отримала назву від свого запашного листя, яке часто використовують як приправу при солінні огірків та помідорів. У листі і, особливо, у листкових бруньках смородини наявний ряд запашних та лікувальних речовин, які можуть використовуватись згідно з їхніми властивостями.Кущ чорної смородини — 0,6-1,3 м заввишки, з дугоподібними, тонкими, опушеними пагонами. Молоді пагони зеленувато-сірі з невеликими рожево-бурими бруньками. Листки чергові 3-5-лопатеві (6-12 см завдовжки, 3-12 см завширшки), тьмяно-зелені, зверху голі, зісподу залозисті і опушені по жилках. Лопаті широкотрикутні, нерідко середня лопать витягнута, черешки пухнасті. Квітки зібрані в пониклі — 5-10-квіткові китиці (3-5 см завдовжки), квітконіжки злегка опушені. Квітки (7-9 мм завдовжки) з широкодзвоникуватим квітколожем, чашолистків п'ять, червонувато- або жовтувато-сірих, тупих або загострених, відігнутих назовні. Віночок дзвіночкоподібний, п'ятипелюстковий, тичинок чотири-п'ять, маточка одна, зав'язь напівнижня. Нектарник знаходиться у квітці на глибині 5 мм, отвір квітки завужений, тому квіти не приваблюють інших комах, окрім бджіл. Квітне після аґрусу, в південних регіонах у кінці квітня, північніше - пізніше. Медопродуктивність дуже відрізняється в широких межах в залежності від сорту, погоди та умов вирощування; в середньому 30 кг/га.[1] Плід чорна куляста ягода (близько 10 мм у діаметрі), з характерним запахом і смаком. Смородина чорна росте в підліску мішаних і листяних лісів, на галявинах, берегових чагарникових заростях, по окраїнах боліт. Зимостійка, тіньовитривала рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у липні. Поширена на Поліссі, в Прикарпатті, Карпатах, Закарпатті, в північно-західних районах Лісостепу, а в культурах — по всій Україні.  Обліпи́ха звича́йна, або щець звича́йний (Hippophae rhamnoides або Hippophaë rhamnoides)[1] — багаторічна рослина родини Маслинкових. Кущ або невисоке дерево з колючими гілками і густим лінійно-ланцетним листям. Квітки дрібні, непоказні. Плоди — жовті або помаранчеві кістянки. Поширений у Східній Європі, на Кавказі, у Сибіру та північних районах Середньої Азії. Зростає на піщаних ґрунтах поблизу водойм у нижньому ярусі тополевих і вербових лісів або утворює чисті чагарникові зарості. Є цінною лікарською, харчовою і лісозахисною культурою.  Калина звичайна, червона калина (Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина — високий гіллястий кущ заввишки 2—4 м з сірою корою, з роду калина (Viburnum), родини Адоксових (Adoxaceae). Гарний плодовий і декоративний чагарник. Росте на всій території України, особливо в поліській та лісостеповій зонах.Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Квіти зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття: крайові квітки — великі, білі, безплідні; серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п'ятироздільний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною приймочкою, зав'язь нижня. Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть взимку. Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Найкраще росте на понижених, добре зволожених місцях. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні — червні, плоди достигають у вересні. Бук лісовий Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові. Квітки одностатеві. Тичинкові квітки зібрані в головчасті суцвіття (по 20 шт.). Оцвітина їх трубчасто-дзвоникувата, глибоко 5-6-надрізана з довгасто-лінійними або ланцетними частками. Зеленуваті жіночі квітки зібрані по 2-4, мають товсті опушені ніжки, оцвітина їх шестироздільна. Вони оточені спільною щетинкоподібною обгорткою. Зав'язь нижня, тригнізда. Плід (буковий горішок) — блискучий коричневий тригранний горішок (1-1,6 см завдовжки), оточений повністю або частково коробочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті. Відомості про герб Герб Украї́ни — синій щит із золотим тризубом[1] київського князя Володимира Великого. Офіційний герб держави Україна. Один із трьох державних символів нарівні з прапором і гімном. Затверджений 19 лютого 1992 року відповідною постановою Верховної Ради України[1]. Має статус малого герба, що також мусить лягти в основу майбутнього великого герба[1]. Згадується у Конституції України 1996 року як знак княжої держави Володимира (Стаття 20)[1]. Походить від знаків Рюриковичів X—XII століття, з часів Київської Русі. Традиція використання герба-тризуба веде свій початок від герба Української Народної Республіки, від ухвал 12 лютого 1918 Малої ради у Коростені[1] та 22 березня того ж року Української Центральної Ради в Києві[1]. Окрім тризуба історичними гербами українських державних утворень були руський лев, руська погоня, лицар із самопалом Війська Запорозького тощо. Згідно з початковими положеннями Конституції останній символ має бути складовою великого герба[2].  Три́зуб (варіант — Тризу́б) — український національний герб, сучасний державний герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської Русі. Про походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною[1], але можна виділити кілька теорій які є найбільш обґрунтованими — це трактування Тризуба як стилізованого зображення або сокола[2]-«Рарога», або якоря-хреста[3][4], або ж це «зброя богів» — птиця-блискавка у синьому небі[5]. У Скандинавії та в Північно-Західній Європі взагалі, звідки ймовірно походить Рюрик, не виявлено[6][7] знаків, подібних київо-руському Тризубу. «Ті Рюриковичі, які перейшли на московські та польські землі, втратили Тризуб безслідно»[8] («Український Тризуб»[4], с. 154). Треба зазначити, що «нема жодного писемного свідоцтва про цей знак за часів Київської Русі» («Український Тризуб»[4], с. 129). За 25 років незалежності України інститути Академії наук України та університети України не провели жодної наукової конференції з питання Тризуба[4][5][9]. Опис та затвердження
19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила своєю постановою Державний герб незалежної України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Проєкт герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений групою українських геральдистів — Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба. Зображення герба мусило розміщуватися на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Документ також мав додаток, в якому містилися кольорове, чорно-біле та схематичне зображення герба із вказаними пропорціями щита і тризуба. 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, яка у Статті 20 проголошувала Тризуб головним елементом Великого Державного герба України. Тризуб визначався як знак княжої держави Володимира Великого і малий Державний герб України. Згідно з Конституцією великий Державний герб мусив встановлюватися в майбутньому, окремим законом Верховної Ради України, з урахуванням малого герба та герба Війська Запорізького. |
Комментариев нет:
Отправить комментарий