Дерева та кущі
Ялина
В Україні поширена ялина звичайна або європейська (Picea abies (L.) Karsten, або Picea excelsa Link.), м заввишки, та до 1 м товщини. Плодоношення з 15, у насадженнях з 25–30 років; вік до 150, іноді й до 200 років.
Ялина тіньо- та вологотривке дерево, витримує незначне заболочення, найкраще розвивається на суглинкових і супіскових ґрунтах. В Україні ялина займає близько 850 000 га або 12,5 % всіх лісових порід (третє місце після сосни й дуба). Ялина поширена насамперед у Карпатах (у Галичині й на Буковині та на сході й північному-сході Закарпаття); у нижчій смузі лісів разом з буком і ялицею, у вищій (понад 900–1 200 м) становить суцільні ліси з убогим трав'яним настилом. Менші простори займає ялина на Передкарпатті й Розточчі; невеликі острови (зазвичай як домішка до сосни й дуба) на Підляшші, південно-західному Поділлі й Чернігівщині.
Популяції ялини в Карпатах раніше вважали за окремий вид (Picea montana). Однак, дуже низькі значення генетичної дистанції для чотирьох висотних і п'яти низинних популяцій вказують на відсутність у високогір'ї Українських Карпат (>1200 м) самостійного виду[1].
Сосна
В Україні сосна займає близько 2,5 млн. га або 34 % всієї лісової площі (перше місце перед дубом і ялиною). Сосна поширена насамперед на Поліссі (також на Малому Поліссі, Надбужанській і Надсянській котловинах), де є головною лісотвірною породою (займає близько 60 % лісової площі). На кращих ґрунтах зростає разом з дубом (субори), на глибоких пісках — без домішки інших порід (сухі бори), на заболочених ґрунтах — з домішкою берези та вільхи. Менше значення сосна має в лісостепу (понад 20 % лісової площі), найбільше — на лівобережному (понад 30 %). Вона поширена переважно на піщаних борових терасах лівих берегів рік, частково штучно насаджена. В степу сосна зустрічається вкрай зрідка (наприклад, на Олешківських пісках), зрідка - у Карпатах і на Прикарпатті.
Сосна квітне у травні. Її жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок.
Пилок сиплеться з пиляків жовтих шишечок і потрапляє на рильця червоних шишечок. Насіння дозріває лише через вісімнадцять місяців, у березні випадає з шишок на сніг і, підхоплюючись вітром, ковзає по насту як маленькі буєри (сани з вітрилами) на далекі відстані в різні боки[2]. Насіння навесні проростає, виносячи на поверхню п'ять або сім сім'ядоль[2]. Молоді сосни швидко ростуть, збільшуючись на 30—50 сантиметрів на рік[2]. Вони не бояться ні морозів, ні вологи, ні посухи, ні вітрів. Недарма латинською мовою сосна називається Пінус (Pinus), що означає «скеля»[2]. Сосна — світлолюбива рослина. Якщо насіння сосни потрапить під ялину з її широкими лапами, пророслі сосонки не зможуть витримати постійної тіні і загинуть. Ось чому ялина, потрапивши в сосновий бір, витісняє сосну[2]. Старі сосни відмирають, а молоді під ялиною не виростають, і через десятки років замість соснового лісу залишається тільки ялиновий[2]. Але сосна поселяється і на нових відкритих місцях. У неї міцні корені, стійкий стовбур, і вона досить невибаглива до умов середовища зростання.
Бук лісовий
Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові.
Квітки одностатеві. Тичинкові квітки зібрані в головчасті суцвіття (по 20 шт.). Оцвітина їх трубчасто-дзвоникувата, глибоко 5-6-надрізана з довгасто-лінійними або ланцетними частками. Зеленуваті жіночі квітки зібрані по 2-4, мають товсті опушені ніжки, оцвітина їх шестироздільна. Вони оточені спільною щетинкоподібною обгорткою. Зав'язь нижня, тригнізда. Плід (буковий горішок) — блискучий коричневий тригранний горішок (1-1,6 см завдовжки), оточений повністю або частково коробочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті.
Верба біла — лісоутворююча порода в заплавних лісах. Часто створює чисті високопродуктивні лісостани. Росте також на вологих луках, по берегах водойм. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у квітні — травні. Один із найбільш ранніх та найцінніших пилконосів.[2]Дерево досягає (10-25 м заввишки) з широкою округлою кроною, товстим стовбуром, вкритим темно-сірою поздовжньо-тріщинуватою корою. Молоді пагони й гілки бурі, з численними шовковистими волосками. Листки чергові, ланцетні або широколанцетні (5-15 см завдовжки, 1—3 см завширшки), загострені, пилчасті, молоді листки з обох боків сріблясто-білі, пізніше зверху голі, зелені, зі споду опушені вздовж центральної жилки. Бічних жилок багато, прилистки обпадають. .
Гіркокашта́н звича́йний, або кі́нський кашта́н звича́йний (Aesculus hippocastanum)[1] — отруйна багаторічна рослина родини cапіндових, також відома під народними назвами кашта́н ди́кий, кашта́н бі́лий, горі́х кі́нський, жолузник, гестиня.[2] Поширена лікарська, медоносна та декоративна культура.
В Україні гіркокаштан називають просто каштаном, але згідно з біологічною класифікацією каштан і гіркокаштан не є близькими родичами, а належать до різних родин, більше того різних біологічних порядків.Українська родова назва гіркокаштан вказує на неприємний присмак плодів, що підкреслює їх відмінність від справжнього каштана, який дає смачні їстівні горіхи. Інша поширена назва кінський каштан запозичена з російської мови і є дослівним перекладом латинської видової назви hippocastanum. Точне походження цього терміна невідоме. За найбільш вірогідною версією, цю назву рослина отримала з тієї ж причини, що й українська — для позначення її неїстівного статусу. За іншою версією дерево назвали кінським каштаном тому, що його плодами намагалися лікувати коней[3]. Насправді для коней плоди цієї рослини отруйні. Українська видова назва звичайний підкреслює широку розповсюдженість цього дерева.
Поза науковими колами цю рослину частіше називають просто каштаном. Але цієї назви краще уникати, бо вона створює плутанину і фактично означає дерево роду Castanea з родини Букові.
Глід украї́нський (Crataegus ucrainica)[1] — багаторічна рослина родини Розових. Харчова, лікарська та декоративна культура.Кущ або дерево заввишки 2-4 м. Пагони вишневі, в молодому віці опушені, з віком стають голими або майже голими. Кора коричнево-сіра. Бічні безплідні пагони перетворюються у тонкі, довгі (12-20 мм) колючки, частково вкриті листям. На плідних пагонах нижні листки клиноподібні або обернено-яйцеподібні, тричі розрізані або неглибоко тричілопатеві, верхні — обернено-яйцеподібні, ромбічні або заокруглені, неглибоко розсічені на 5-7 лопатей. Лопаті листкових пластинок рівномірно зазублені, зубці по нижньому краю бокових лопатей листка доходять майже до черешка. Квітки великі, блідо-рожеві. Суцвіття рідке, 10-20-квіткове, діаметром 7-9 см. Чашолистки квітів трикутно-ланцетні, загострені. Тичинки численні, стовпчиків 2 (рідше 1 або 3). плоди майже кулясті (8-12 мм завдовжки), темно-червоні, більш-менш опушені, звичайно з двома кісточками.
Квітне в червні, плоди дозрівають у серпні.
Граб звичайний (Carpinus betulus L.) — дерево родини березових (Betulaceae). часто ребристо-незграбний, гладкий у верхній частині, але потрісканий у нижній. Красиве дерево від 7 до 25 м заввишки, вкрите сріблисто-сірою корою.
Крона компактна, гладка, густа, циліндрично-округла формою.
Молоді пагони з шовковистим опушенням, пізніше голі, блискучі, бурі, з білими сочевичками.
Листя овальне (6-15 см завдовжки, 3-6 см завширшки, загострене, гофроване від виступаючих жилок, з зубчастими краями, зверху темно-зелене, а в осінній період його забарвлення змінюється від темно-пурпурового до лимонно-жовтого. Молоді листки мають численні випуклі жилки, які надають їм гофровану поверхню.
Квітки одностатеві, запилюються вітром, адже суцвіття звисають до низу на гілках сережками, які з'являються навесні.
Чоловічі сережки до 6 см завдовжки, зібрані в циліндричні квіткові суцвіття. Кожна квітка має приквіткову червонувату лусочку, при основі якої знаходяться 5-7 тичинок. Жіночі сережки короткі, компактні (до 2 см завдовжки) при достиганні видовжуються (до 15 см), малоквіткові.
Квітки мають просту оцвітину, яка має короткий зубчастий відгин, тому вони сидять у пазухах дрібних покривних лусок. Пізніше покривні луски розростаюся, утворюючи листоподібну трилопатеву обгортку (плюску). При достиганні плодів обгортка стає шкірястою і покриває горішок.
Плід — невеликий горіх, 3-6 мм в довжину, овальної форми, бурого забарвлення, ребристий на дотик. Зверху плід має залишки оцвітини.
Груша звичайна (Pyrus communis L.) Місцеві назви — груша дика, лісовка, дичка тощо. З родини розових — Rosaceae.Дерево (20-30 м заввишки). Стовбур стрункий, вкритий товстою бурою корою з глибокими поздовжніми тріщинами. Гілки бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами. Листки чергові, майже округлі або овальні (2-8 см завдовжки, 1,5-3 см завширшки), по краю дрібнопилчасті з загостреною вершиною, на довгих черешках, густоповстистоопушені, пізніше голі. Старі листки темно-зелені, блискучі. Квітки білі або блідо-рожеві (до 3 см у діаметрі), зібрані в 2-12-квіткові щіткоподібні суцвіття. Чашечка з п'яти трикутних листочків, пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків п'ять, зав'язь нижня. Плоди мінливі за формою (1,5-4 см завдовжки, 1,5-2 см завширшки), зелені або жовтуваті. Насіння видовжене, з загостреною основою ї заокругленою вершиною. Росте в другому ярусі деревостанів листяних і мішаних лісів, на галявинах, узліссях. Тіньовитривала, солевитривала, зимостійка рослина. Квіте у квітні, травні, плоди достигають у вересні, жовтні.
Дере́н справжній[1] або звичайний[2], також кизил справжній (Cornus mas L.) Місцеві назви — кизиль, роговик, дерен червоний, деренка, кизильчак, когутики, терник, шон [2].Високий (2-5 м) кущ родини деренових або невелике деревце з круглою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні від яйцеподібних до ланцетних (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 5-9 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Квітка 4-5-членна, двостатева, тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня.
Плід темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-30 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.
Відрізняється зимостійкістю, невибагливістю до умов вирощування. Розмножують насінням, відведеннями, зеленими живцями, очкуванням.[3]
Дуб звича́йний[1], або чере́шчатий (Quercus robur L., синонім Q.pedunculata[2]) — багаторічна рослина, дерево родини букових. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура.Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцними гілками. Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладенька, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь опушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева.
Листки чергові, короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках.
Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.
Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).
Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.
Клен звича́йний[1], або гостроли́стий (Acer platanoides) — дерево родини сапіндових.Високе (25-30 м заввишки), струнке дерево з колоноподібним стовбуром, вкритим дрібнотріщинуватою темно-сірою корою, з густою розлогою кроною. Пагони буруваті, блискучі з світлими смужками і сочевичками. На пагонах супротивно розміщені притиснуті бруньки, прикриті чотирма-шістьма шкірястими лусками. Верхівкова брунька більша і оточена двома боковими. Листки великі (5 — 15 см завдовжки, 8-15 см завширшки), 5-7-пальчастолопатеві, при основі серцеподібні. Лопаті загострені, виїмки між ними тупі.; молоді листки по жилках волосисті, у кутках жилок з борідкою волосків.
Квітки правильні одностатеві або двостатеві з подвійною оцвітиною, розміщені в багатоквіткових прямостоячих щіткоподібних голих суцвіттях на коротких квітконосах. Чашечка п'ятироздільна (5-7 мм завдовжки, 3-4 мм завширшки), пелюсток п'ять, вони жовтувато-зелені, трохи вужчі і довші за чашолистки, оберненояйценодібні, тупі, звужені в нігтик. Тичинок 5-12, маточка одна, зав'язь верхня з двома стовпчиками..
Плід — блідо-зелена двокрилатка (8-11 см завдовжки), крила її розходяться під тупим кутом. Плоди клена розвиваються з квіток і мають своєрідну будову. Крилатка клена складається з двох зрослих між собою крилатих плодиків, які стирчать у протилежні боки. У кожному плодику міститься одне насінина. Крилаті плодики клена опадають з дерева, швидко обертаючись, мов пропелер і плавно опускаються на землю. Швидкість такого приземлення невелика, тому вітер відносить насіння далеко від дерева.[2]
Клен звичайний росте в другому ярусі листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала, досить морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні.
Поширений майже по всій Україні. Культивують у парках і захисних насадженнях. Райони заготівель — правобережний і лівобережний Лісостеп. Прикарпаття та Карпати.
Кашта́н їстівни́й (Castanea sativa)[2] — багаторічна листопадна рослина родини Букових. Цінна медоносна, горіхоплідна, декоративна культура. Інші назви — кашта́н соло́дкий, кашта́н спра́вжній, кашта́н благоро́дний.[Дерево заввишки 20-35 м, діаметр стовбура може сягати 2 м, зрідка може набувати форми чагарника. У молодих рослин стовбур прямий, з гладкою корою, яка з віком набуває темно-коричневого кольору і вкривається глибокими поздовжніми тріщинами. Крона каштана їстівного розлога, правильної яйцеподібної або овальної форми, сягає 18-20 м у перетині.
Деревина має добре помітні річні кільця і промені. Заболонь вузька, блідо-жовта. Деревина та кора каштана містять велику кількість таніну.
Коренева система добре розвинена. Дерево має стрижневий корінь з відносно невеликою кількістю бічних відгалужень.
Листя велике, до 25 см завдовжки, довгасто-еліптичне або ланцетне, часто із серпоподібними зубцями. В молодому віці воно червонувате, знизу опушене, улітку — жовтувато-темно-зелене, восени — яскраво-жовте. Листя каштана розвивається симподіально, тобто верхівкова брунька восени відмирає, а навесні лінійний ріст пагона продовжується за рахунок однієї з бічних бруньок.
Квітне каштан після розпускання листя. У низовинних місцях й у рідколіссях — в середині липня, а в горах — на початку липня. Цвітіння рясне й триває 15-18 днів. Квітки каштана зібрані в довгі колосоподібні суцвіття. Довгі суцвіття чоловічих квіток завдовжки 10-20 см надають дереву привабливого вигляду, особливо у вітряну погоду. У нижній частині квітконоса розташовані жіночі квіти, а вище — чоловічі. Квіти білуваті з жовтим відтінком, духмяні.
Плоди каштана — горіхи, що знаходяться в колючій плюсці у кількості від 1 до 3 штук, мають блискучу, переважно голу, шкірно-деревнисту оболонку коричневого кольору. Сім'я плоду — гранчасто-кулясте, у тонкій оболонці буруватого відтінку. Сім'ядолі м'ясисті, світло-кремового кольору, мають багатий хімічний склад та високу харчову цінність. Вага горішків коливається від 17 до 20 г.
Ли́па дрібноли́ста, також ли́па серцели́ста, або ли́па звича́йна[1] (Tilia cordata) — листопадне дерево родини мальвових. Медоносна, деревинна, харчова, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна й фітомеліоративна рослина.Дерево до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. У липи, що росте на відкритому місці, нижні гілки нахиляються до землі, створюючи тим самим вологу, прохолодну зону довкола стовбура.[2] Листки чергові, 5-10 см завдовжки. Листкова пластинка удвічі довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена, при основі серцеподібна, на верхівці відтягнуто-загострена, із зарубчасто-пилчастим краєм. Зверху листки ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих волосків у кутках жилок.
Квітки правильні, зібрані в пазушні 3-11-квіткові щиткоподібні напівзонтики. Приквіток, що зрісся з квітконосом на третину довжини, сягає 6-8 см завдовжки, він довгастий, тупий, блідо- або жовтувато-зелений, лишається при плодах. Оцвітина подвійна. Чашолистків 5, вони блідо-жовті (майже білі), сягають 4-5 мм завдовжки, мають яйцеподібно-ланцетну, дещо опуклу форму. Пелюсток 5, вони вузько-оберненояйцеподібні, жовтувато-білі або блідо-жовті. Тичинок багато, вони зростаються при основі у п'ять пучків. Маточка одна, із верхньою зав'яззю, єдиним стовпчиком та п'ятилопатевою приймочкою.
Плід — яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Горішки опадають із дерева по кілька на спільній гілочці. Кожна гілочка має широке тонке крильце, завдяки чому плоди переносяться вітром, розповсюджуючи насіння.[2]
Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні.
Поширена майже в усій Україні, крім крайнього Степу, на Поліссі рідше. Райони заготівель — Хмельницька, Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Сумська, Харківська, Донецька області. Запаси сировини значні.
Масли́нка вузьколи́ста, лох вузьколистий[1] (Elaeagnus angustifolia)[2] — багаторічна рослина родини Маслинкових, також відома під народними назвами масли́на, царегра́дська верба́, царегра́дська лоза́, локовина, оли́вка, джида́, масли́чне де́рево.[3] Харчова, танідоносна, фарбувальна, камеденосна, ефіроолійна, деревинна, фітомеліоративна, медоносна, лікарська і декоративна культура.
Я́блуня лісова́ (Malus sylvestris Mill., Malus praecox Borkh.) — дерево родини розових (Rosaceae). Місцеві назви — дичка, кислиця тощо.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Дерево 10-15 м заввишки, рідше високий кущ. Стовбур вкритий світлою корою, що тріскається лусками. Гілки сіруваті, молоді пагони зеленувато-бурі або злегка опушені, часто закінчуються міцними колючками.
Листя[ред. | ред. код]
Листки (1,5-12 см завдовжки, 1,2-7 см завширшки), чергові широко- або довгасто-яйцеподібні, рідше широкоеліптичні або майже округлі, до верхівки гострокінцеві, біля основи закруглені або поступово звужені в клиноподібний черешок, по краю дрібнозубчасті або подвійно пилчасто-зубчасті; молоді листки мають по жилках густе опушення, прилистки вушкоподібні, рано обпадають.
Квітки[ред. | ред. код]
Квітки у малоквіткових зонтикоподібних суцвіттях, зібрані на укорочених пагонах, квітконіжки злегка опушені. Квітки правильні з подвійною оцвітиною, п'ятичленні. Чашолистки загострено-трикутні, відігнуті назовні. Пелюстки білі або рожеві (до 2 см завдовжки), тичинок багато, маточка одна, зав'язь нижня.
Плід[ред. | ред. код]
Плоди кулясті або округло-яйцеподібні (1,8-2,5 см у діаметрі), жовто-зелені, іноді червонуваті. Насіння коричневе, блискуче.
Кущі
Кущі барбариса — листопадні або ж вічнозелені. У цьому численному роду є і велетні, і карлики — від 30 см до 3 м. Високі барбариси найчастіше — розлогі кущі зі схиленими донизу гілками, хоча є серед них група з прямими, вертикальними пагонами. Карликові барбариси переважно мають компактну, щільну, кулеподібну форму крони.
Листя — переважно просте, продовгувате, зубчате по краям, розташоване пучками на вкорочених гілочках в пазухах простих або трироздільних колючок (видозмінених листків). Колір листків барбарисів може бути різний: жовтий, пурпуровий, зелений з яскравими білими плямами (сорт «Kelleris»), пістрявий (пурпуровий з білими, рожевими і сірими плямами — сорт «Harlequin») чи з облямівкою.
Квіти — дрібні, духмяні, золотаво-жовті, в китицях. Пелюсток і тичинок — 6. Квітнуть барбариси дуже ефектно. Дрібні квіточки, схожі на сферичні дзвіночки, повністю вкривають гілки з середини травня. У спекотливу погоду вони поширюють солодкуватий, терпкий аромат. Кожна пелюстка має два нектарника в основі — вони виділяють прозорі краплини, які приваблюють комах. Рясно квітнуть барбариси не тільки на сонці, а і у напівтіні.
Плоди — однонасінні ягоди, різноманітні за формою і забарвленням. Після листопаду вони переважно ще довго, до весни, лишаються на кущах. Птахи рідко їдять ягоди барбарису, хоча вони і не отруйні.
Во́вчі я́годи звич́айні, вовче лико (Daphne mezereum L.), місцеві назви — вовчатник, дубочок, перець дикий тощо.
Кущ родини тимелійових (до 1,5 м заввишки) з сірою або жовтувато-сірою корою та малочисельними прямостоячими тонкими пагонами. Молоді пагони сірі, довгасто-оберненояйцеподібні (3-5 см завдовжки, 1-3 см завширшки) з тупуватою верхівкою і клиноподібною основою, зверху темно-зелені з сизим нальотом, зісподу світліші, голі, лише по краю війчасті, черешки короткі (3-8 мм завдовжки). Квітки світло-рожеві або білі, в перерваному волотистому суцвітті, розміщуються на дворічних пагонах, у пазухах опадаючих лусок, з'являються до розпускання листя. Оцвітина проста, трубчаста або лійкоподібна, з циліндричною трубочкою і широко яйцеподібними лопатями відгину; тичинок вісім, маточка вдвоє коротша від трубки оцвітини з майже сидячою приймочкою. Цвіте до появи листя. Плід — соковита кістянка (6-7 мм завдовжки), овальна, яскраво-червона або жовтувата. Кісточка куляста, темно-сіра, блискуча.
Вишня степова, або кущова (лат. Prúnus fruticósa) — дерево (кущ) родини розових заввишки 0,2—2 м, найчастіше бувають 1-1,6 м заввишки. Листки вишні степової дрібні, цілісні, подібні до листків вишні звичайної, квітки теж дрібні, зібрані в коротенькі зонтикоподібні 3-4-квіткові суцвіття на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Віночок і численні (20- 25) тичинки прикріплені до увігнутого квітколожа, на дні якого міститься вільна зав'язь. По дну квітколожа розміщені нектарники. Плід — округло-яйцеподібна, червона або темно-червона кістянка. Свіжі плоди кисло-солодкі, містять 7-13% цукрів, 0,1-2,5% органічних кислот, до 0,8% дубильних речовин, вітамін С, каротин та ін. Росте на степових ділянках, узліссях, схилах, серед чагарників. Культивується здавна, її дуже цінують садоводи як матеріал для гібридизації.
Аронія чорноплідна[1][2] або Горобина чорноплідна[2] (Aronia melanocarpa) — кущ родини розових (Rosaceae) 1–2.5 м заввишки.
Листки прості, цілокраї, блискучі, чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцевидні, загострені, з країв пилчасті, зверху темно-зелені, зісподу — світліші, 2.5–7 × 2.5–3.5 см; черешки короткі з широкими прилистками, що не опадають.
Квіти двостатеві, правильні, 5-пелюсткові, білі або рожеві, запашні, в щитковидних суцвіттях. Цвіте рослина з середини травня майже до кінця червня.
Плоди достигають у серпні-вересні. Плід опушений, у час стиглості голий, округлої форми, чорного або сливового кольору з сизою поволокою, соковитий, 6—12 мм у діаметрі. У пору плодоношення вступає на 3—4-й рік[3].Походить з Північної Америки (східні частини Канади та США). Населяє там болота, вологі зарості, краї ставків та озер, боброві ставки, гаї, вологі високогірні ліси, виходи гірських порід на висотах 0–2000 м. В Україні вирощують як плодову, лікарську й декоративну рослину.
Шипши́на звичайна, або соба́ча (Rosa canina L.)[1] — багаторічна рослина родини Розових, високий кущ з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Вітамінозна, лікарська, харчова, медоносна, ефіроолійна, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.
Те́рен колю́чий[1], або просто те́рен (Prunus spinosa L., Prunus moldavica Kotov; місцеві назви — слива колюча, тернина, тернослив тощо) — вид рослин із родини розових (Rosaceae).Гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темносірою корою і численними колючками. Молоді пагони червонувато-бурі, коротковолосисті або голі. Листки чергові видовжені або видовжено-оберненояйцеподібні (2—5 см завдовжки, 1—1,8 см завширшки), при основі клиноподібні, городчасто-пилчасті, зубчики залозисті. Молоді листки з обох боків опушені, пізніше зверху голі.
Квітки (0,6—1 см у діаметрі) поодинокі, рідше по 2—3 з короткими голими квітконіжками. Квітколоже увігнуте, чашолистків п'ять, трикутно-яйцеподібних, по краю війчастих. Віночок білий або зеленкуватий, з п'ятьма видовженими тупими пелюстками, тичинок 20, маточка одна, зав'язь верхня.
Плід — кістянка куляста або округло-конічна, соковита, однонасінна (10—12 мм завдовжки), чорна з восковим нальотом. Кісточка сплюснута, яйцеподібна, зморшкувата, погано відділяється від м'якуша.
Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.
Смородина чорна отримала назву від свого запашного листя, яке часто використовують як приправу при солінні огірків та помідорів. У листі і, особливо, у листкових бруньках смородини наявний ряд запашних та лікувальних речовин, які можуть використовуватись згідно з їхніми властивостями.Кущ чорної смородини — 0,6-1,3 м заввишки, з дугоподібними, тонкими, опушеними пагонами. Молоді пагони зеленувато-сірі з невеликими рожево-бурими бруньками. Листки чергові 3-5-лопатеві (6-12 см завдовжки, 3-12 см завширшки), тьмяно-зелені, зверху голі, зісподу залозисті і опушені по жилках. Лопаті широкотрикутні, нерідко середня лопать витягнута, черешки пухнасті. Квітки зібрані в пониклі — 5-10-квіткові китиці (3-5 см завдовжки), квітконіжки злегка опушені. Квітки (7-9 мм завдовжки) з широкодзвоникуватим квітколожем, чашолистків п'ять, червонувато- або жовтувато-сірих, тупих або загострених, відігнутих назовні. Віночок дзвіночкоподібний, п'ятипелюстковий, тичинок чотири-п'ять, маточка одна, зав'язь напівнижня. Нектарник знаходиться у квітці на глибині 5 мм, отвір квітки завужений, тому квіти не приваблюють інших комах, окрім бджіл. Квітне після аґрусу, в південних регіонах у кінці квітня, північніше - пізніше. Медопродуктивність дуже відрізняється в широких межах в залежності від сорту, погоди та умов вирощування; в середньому 30 кг/га.[1]
Плід чорна куляста ягода (близько 10 мм у діаметрі), з характерним запахом і смаком.
Смородина чорна росте в підліску мішаних і листяних лісів, на галявинах, берегових чагарникових заростях, по окраїнах боліт. Зимостійка, тіньовитривала рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у липні. Поширена на Поліссі, в Прикарпатті, Карпатах, Закарпатті, в північно-західних районах Лісостепу, а в культурах — по всій Україні.
Обліпи́ха звича́йна, або щець звича́йний (Hippophae rhamnoides або Hippophaë rhamnoides)[1] — багаторічна рослина родини Маслинкових. Кущ або невисоке дерево з колючими гілками і густим лінійно-ланцетним листям. Квітки дрібні, непоказні. Плоди — жовті або помаранчеві кістянки. Поширений у Східній Європі, на Кавказі, у Сибіру та північних районах Середньої Азії. Зростає на піщаних ґрунтах поблизу водойм у нижньому ярусі тополевих і вербових лісів або утворює чисті чагарникові зарості. Є цінною лікарською, харчовою і лісозахисною культурою.
Калина звичайна, червона калина (Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина — високий гіллястий кущ заввишки 2—4 м з сірою корою, з роду калина (Viburnum), родини Адоксових (Adoxaceae).
Гарний плодовий і декоративний чагарник. Росте на всій території України, особливо в поліській та лісостеповій зонах.Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі.
Квіти зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття: крайові квітки — великі, білі, безплідні; серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п'ятироздільний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною приймочкою, зав'язь нижня.
Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть взимку.
Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Найкраще росте на понижених, добре зволожених місцях. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні — червні, плоди достигають у вересні.
Бук лісовий
Це дерево заввишки 20-45 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Пагони червонувато-бурі, молоді пагони волосисті з черговими загостреними коричневими бруньками. Розташування бруньок почергове. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші (4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки), короткочерешкові.
Квітки одностатеві. Тичинкові квітки зібрані в головчасті суцвіття (по 20 шт.). Оцвітина їх трубчасто-дзвоникувата, глибоко 5-6-надрізана з довгасто-лінійними або ланцетними частками. Зеленуваті жіночі квітки зібрані по 2-4, мають товсті опушені ніжки, оцвітина їх шестироздільна. Вони оточені спільною щетинкоподібною обгорткою. Зав'язь нижня, тригнізда. Плід (буковий горішок) — блискучий коричневий тригранний горішок (1-1,6 см завдовжки), оточений повністю або частково коробочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті.
